Пожежі і катаклізми загострюють людські відчуття, як позитивні так і негативні. Людина теж стає слабкою і незахищеною під час таких подій, особливо в наш час, і то передусім – в інформаційному плані. І ось знову ШІ не дає нам спокою. Хоча, насправді, то не сам ШІ, а ті, які його використовують чи ті, які споглядають плоди його використання.
Відбувається черговий катаклізм, пожежа у Каліфорнії (зрештою, досить звичайне там явище), і ось знову кружляють новини з Каліфорнії: “Один єдиний храм вцілів серед пожежі”. І на доказ – картинка храму. Підфарбованого трохи червоним, щоб виділявся, а згарища навколо підтемнені. Дуже символічно.
Щоправда, на іншій картинці з тим самим текстом вже той “єдиний вцілілий храм” отримав інший архітектурний стиль. Те, що поєднує ці картинки, то крім напису під ними – це ширення їх різними “побожними” сторінками у ФБ чи в Інстаграмі, брак про це новин у будь-якому новинному сервісі, і теж тисячі “амінькань” в коментарях.
Або ось теж картинка з “вцілілим будинком побожного католика в Каліфорнії”, який написав на дверях свого дому: +К+М+В 2025, тобто ініціали трьох волхвів у Вифлеємі, що зазвичай пишеться на Богоявлення, і ось “чудо”: все навколо згоріло, а цьому дому хоч би що! І знову, тисячі лайків і подяк Богу за “істинну віру”, “чудо” і т.п. Напис врятував будинок! Інші не написали, а цей так. Магія! Особлива магія в тому, що на цілий район досить католицького Лос-Анджелесу знайшовся один-єдиний католик…
Проблема не просто в інформаційних атаках на простих і в даному випадку побожних людей. Проблема знову в архаїчному мисленні про Бога, мисленні, не очищеному ще з язичництва, як то мало місце ще десь в часах племінного роду Авраама, і потім у початках Ізраїля. “Наш Бог сильніший від ваших богів, наш Бог Авраама винищив ваші міста, жінок і дітей”. Відповідно ваші боги слабші і не захистили вас…
Або пізніше, коли вже утвердився повністю монотеїзм, і існування “інших богів” вважалося вигадкою і навіть деякими пророками висміювалося, то все одно, цей “Єдиний Бог Ізраїля” спокійнісінько може нищити все і всіх навколо Ізраїля, всіх тих, які не належать до “вибраного народу”. Або часом теж посилати нещастя і на Ізраїль, якщо його мешканці стають невірні Богу.
Спочатку автори пізніших книг Старого Завіту, а особливо потім у Новому Завіті, ті їхні автори і теж Христос геть змінили це ретрибутивне (“відплатне”) мислення: справедливий і вірний може страждати (ще й як!), а невірний і грішний спокійно може собі жити і жирувати. Кари можуть падати на голови вірних, а в оселях невірних може панувати мир і добробут. Христос лише звертав увагу, щоб не зачаровуватися цим всім, бо перед нами перспектива вічності, а тому той, хто живе в добробуті і щасті тут, на землі, але без Бога, після смерті “кому це все залишить?”, або “що людині з того, яка все здобула, але душу свою згубила?”.
Максима, що “Бог за зло карає, а за добро нагороджує” у християнстві від початку розумілася у перспективі вічного життя. Саме так розуміли Бога мученики, які не очікували тут на землі за свою вірність і праведність, чи за свою “істинну віру”, якихось спеціальних благодатей. Навпаки, у блаженствах жили їхні переслідувачі, а вони натомість страждали, їхні храми і домівки часом нищилися.
Але таке есхатологічне мислення вимагає постійної пильності, терпеливості, чування, миру в серці, воно досить напружує. Натомість ретрибутивне мислення, тобто що Бог ТУТ і ТЕПЕР “карає грішників, а рятує праведних”, воно досить спокусливе і дуже популістичне, воно притягує. Одночасно роблячи з нашого Бога власне язичницьку карикатуру, а не люблячого Отця, який співчуває кожному горю, біді, пожежі, всім жертвам пошестей, землетрусів, воєн. Бога, який до самого кінця терпеливо очікує навернення, віри, любові до Себе і ближніх, Який “не проклинає, але благословляє”, Який “посилає свій дощ на праведних і неправедних”…
Нам ще, як виявляється, багато належить рости і розвиватися, щоб наближатися до істинного лику нашого Бога, Якого в повноті об’явив нам Його Син Ісус Христос, і Який є Богом милосердним і справедливим ОДНОЧАСНО. І теж милосердя і справедливість Якого – це не земні, юридичні поняття, лише євангельські, що перевищують наші, людські категорії.
А поки ми не доросли до цього, то ось такі прості “чорно-білі” ретрибутивні картинки, зазвичай згенеровані ШІ, притягуватимуть нашу увагу, і ми їх лайкатимемо, під ними дякуватимемо Богу, як той фарисей, що “був не такий, як митар”, і амінькатимемо без кінця і краю. Десь так.
Автор: Petro S. Balog
